Монологи війни. Хмельниччина 1325

Однією із цілей Коаліції "Хмельниччина 1325" є підвищення рівня обізнаності щодо Резолюції 1325 як ефективної рамкової системи для вирішення соціальних проблем в області. Тому після успішного створення за підтримки Українського Жіночого Фонду Інформаційно-консультативного центру (ІКЦ) для родин учасників АТО та ВПО в м. Хмельницький центр став осередком та місцем зустрічей, планування, обговорення напрацьованого Коаліцією "Хмельниччина 1325".

Наразі успішно реалізовується комунікаційна кампанія «Хмельниччина 1325», в межах якої створено театралізоване дійство «Монологи війни. Жінки». Захід підтримала Хмельницька міська рада. Працювали із майб утніми героїнями дійства координаторка комунікаційної кампанії «Хмельниччина 1325» Леся Стебло, автор ідеї, режисер Володимир Павловський та режисерка проєкту Наталя Паляниця. Завдяки тому, що в приміщенні ІКЦ створені умови для відвертого спілкування, психологічного розвантаження, учасниці поділилися власними історіями та відшукали ті фрагменти, які стали основою театралізованого дійства: це розповіді шести жінок, в життя яких увірвалася війна. 

Саме їх побачили глядачі 20 лютого на сцені Хмельницького обласного драматичного театру в лютому. Цілей «Монологів» було досягнуто: реабілітаційна функція, руйнування ґендерних стереотипів, привернення уваги до служби жінок у ЗСУ, добровольчих батальйонах та активна зацікавленість ЗМІ темою 1325. На війні та в силових структурах є жінки. Про них варто писати та говорити: жінки-військові, жінки-медики, жінки-волонтерки, й невидимі, ті, кого не помічають у буденному житті: жінки, життя яких війна змінила назавжди, залишивши незагоєну рану, позбавивши найдорожчих – їхніх близьких. 

«Монологи» вивели їх з тіні, показали, що ось вони, тут, серед нас.

Трохи передісторії розповіла режисерка по роботі з жінками Наталя Паляниця. «Це дуже велика сміливість, – каже режисерка, – це дуже велика сила, внутрішня сила, в першу чергу. Вийти на сцену і розповісти про те, що болить, відкрити свою душу, відкрити своє серце. Я їм дуже вдячна за це».

Про свою участь у дійстві розповідає одна із героїнь Анна Побережняк, яка втратила на війні рідного брата Олександра: «Рада, що воно проговорилось, сказалось. Я на кожну репетицію приїжджала. Здається, тільки одну пропустила. Важко не було. Хотіла розповідати людям, адже відколи Сашка немає, я нікому не говорила, що в нас було, як в нас було…» 

Особливими є історії ще трьох учасниць «Монологів війни. Жінки»: військовослужбовиці Оксани Анодіної , волонтерок Лесі Стебло та Марини Українець, які довгий час допомагають українським воїнам на Сході. Основним акцентом монологу однієї із учасниць Лесі Стебло є показ ролі жінок-військовослужбовиць на війні, які поряд з чоловіками професійно, віддано та якісно виконують поставлені завдання. Показ того, що жінка, маючи бажання та вибір йти захищати свою землю, наближаючи перемогу та мир, незважаючи на стать, повинна мати відповідні можливості реалізовуватися.

«Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але всі ми знаємо скільки жінок на війні. Я, як волонтерка, неодноразово за годинами спілкування і чашками чаю запитувала дівчат: «Чому ви тут на війні, що вас змусило воювати?» Їхні історії мене вражали. Я пишаюся, що знайома з багатьма з них», – розповідає Леся Стебло.

Через свої розповіді кожна із учасниць проєкту та уся команда пройшли «катарсис», очищення, змогли вивести глядачів із зони комфорту та нагадати суспільству про те, що війна триває…

«Не чули монологів жінок до останнього моменту. Тільки на останній репетиції, перед самим виступом, їх почули. Це були дуже великі емоції, боліло серце, боліла душа. Плакали, здається, всі. Всі, хто з масовки, всі, і жінки також. Такі речі потрібні сьогодні дивитися і слухати для нас усіх як ніколи», – ділиться думками учасник студії – театру «Без меж» Станіслав Богонос, у якого на Сході загинули два його друга, тож монологи по-особливому знаходили відгук у його душі.

 

Схожі відчуття були й у журналістки газети «Подільські вісті» Лесі Садомської «Оплески не вщухали, сльози не знали стриму. І якось по-особливому гордо й так патріотично рішуче звучав на завершення прем’єри Славень України. Не лише зі сцени. Співав увесь зал. І плакав увесь зал. Це направду такий надпотужний проект, який неможливо описати, його треба лише побачити, лише відчути».

Для письменника Михайла Цимбалюка дійство «якщо коротко, – це «душевний шок».Коли реаніматологи запускають серце електричними розрядами, то тут запускання зачерствілих сердець».

Цьогоріч проєкт матиме продовження і після прем’єри. Є великий запит керівників навчальних закладів міста щодо показу театралізованого дійства молоді та педагогам. Отож далі буде…

Переглянути «Монологи війни. Жінки» можна тут https://www.youtube.com/watch?v=er0fODdtWUM