Мами захисників Батьківщини створюють групи взаємодопомоги

Шістсот жінок Житомирщини, які знають про війну не з новин, COVID-19 вивів з ізоляції. Матерів загиблих воїнів, ветеранок, удів і дружин учасників АТО розшукали у глибинці Житомирщини фахівчині і волонтерки проєкту «Родина героя: своїх не лишаємо!» Кожна жінка отримала те, чого потребувала, від Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» у квітні-червні 2020 року завдяки гранту швидкого реагування від Українського Жіночого Фонду. 

Виклик: знайти і зробити важливими тих, про кого забули  

Громадська організація працює у 19 областях України. Житомирщину для швидкого реагування на виклики пандемії обрали через те, що тут дуже багато матерів і дружин учасників АТО, і мешкають вони в маленьких населених пунктах, куди й до карантину рідко хто діставався. 

«За останні 6-7 років більшість із них не те що матеріальної допомоги, а й слова підтримки чи співчуття не знали. Матері загиблих воїнів, 60-80-річні самотні жінки, почуваються нікому не потрібними. Їх жодного разу не привітали ані з 8 Березня, ані з Днем Матері, на Покрову, День Захисника про них теж не згадують. 3600 гривень – пенсія при втраті годувальника. Дехто не може навіть дрова купити, щоб узимку обігрітися. І найнеобхідніші для виживання ліки. Комусь не стає сили забити цвях у стіну чи паркан. Вони навіть не підозрюють, що в них права на оздоровлення, соціальний захист. Але найскладніше, коли не знаєш, як упоратися з горем, з ким поговорити. А тут іще паніка з карантином, магазини зачиняються, порожні вулиці», - розповідає Олена Максименко, волонтерка проєкту «Родина героя: своїх не лишаємо!». 

Рішення: допомога «рівний – рівному»

«Ми поширювали промоматеріали про можливості підтримки, непогано працює «сарафанне радіо». Але якби чекали, що жінки самі до нас звертатимуться, то допомогти змогли б хіба кільком десяткам із них», - упевнена координаторка проєкту за грантом швидкого реагування Наталія Музика. 

Громадська організація налагодила співпрацю з обласними і районними радами, ОТГ. Органи місцевої влади та самоврядування поділилися контактами жінок, яким потрібна допомога. Співробітники і волонтери телефонували кожній, з’ясовували потребу і давали те, чого бракує конкретній мамі або дружині військового.

Волонтерка Олена Максименко особисто обдзвонила 210 родин військових. Із шістнадцятьма жінками спілкувалася постійно: вислуховувала, пояснювала, як взяти себе в руки, давала телефони інших волонтерок, які пережили втрату дитини і готові підтримувати матерів. 

«Соцпрацівники асоціюються із владою – а на владу матері загиблих ображені. Перед психологом у нас не прийнято розкриватися. А така сама мама чи дружина бійця з родин ветеранів викликає довіру. Ми на одній хвилі, рівні – рівним, - пояснює волонтерка Олена Максименко. – Я понад рік була в депресії після загибелі сина, поки 2017 року не познайомилася з «Об’єднанням дружин і матерів бійців учасників АТО» біля Стіни пам'яті полеглих за Україну. Мене запросили на зустріч матерів, потім їздили до Львова разом. Я відчула, що в мене є місія – як і в мого сина. Він був не військовим, а священиком. Але обрав шлях захисника Вітчизни». 

Несподіванки антикризового проєкту 

Проєкт підтримали доброчинці: фахівці IT-галузі зі Львова пожертвували гроші, а жінки з Асоціації дружин військових аташе – багато якісних дитячих речей. 80 сімей отримали продуктові набори вартістю 350-400 грн. «І це не тільки про їжу. Деякі мами, отримавши подарунок, плакали: вони комусь потрібні!» - ділиться Олена Максименко. 

Одній мамі військового довелося переїхати до Овруча і опікуватися вісьмома дітьми віком від двох до чотирнадцяти років – у її молодшого сина померла дружина. Тут і харчі, і дитячий одяг, і психологічна підтримка стали у нагоді. 

Завдяки проєкту за підтримки УЖФ десятки родин заговорили про домашнє насильство під час карантину: військові, повернувшись і з зони бойових дій, переживають посттравматичний стресовий розлад. Вони в паніці прокидаються серед ночі, кричать, піднімають руку на рідних, зловживають алкоголем. Волонтери проєкту витягнули з жінок ці зізнання і пояснили, що такі проблеми озвучувати не соромно, а необхідно, щоб захистити себе і рідних. Підказали, де шукати допомоги. 

Що далі: від реакції на кризу до системних змін

«А ми його туди не посилали», «Санаторій? Це не до нас», «Землі на всіх не вистачає». Таке часто чують матері і дружини захисників, коли мова заходить про пільговий проїзд, оздоровлення чи гарантовані законом земельні ділянки. 

 «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» навчило жінок писати звернення до органів влади і добиватися виконання законів і постанов. Волонтерки зустрілися з головою Житомирської ОДА. Він їх вислухав і взяв під особистий контроль їхні питання. Незабаром відбудеться наступна зустріч. 

«Цей проєкт відкрив мені очі, навчив, скільки всього ми можемо зробити разом, - каже Олена Максименко. – Я далі вчитимуся, щоб допомагати правильно, щоб бути корисною іншим матерям». 

«Під час проєкту ми вийшли на новий рівень, - переконана координаторка Наталія Музика.Ми не просто точково підтримуємо жінок, а створюємо мережу активних груп взаємодопомоги. Навчаємо їх, як писати звернення, які в них є права, де шукати фінансування. За ці три місяці вони стали лідерками думок у громаді. До них уже прислуховуються і односельці, і влада. Ми хочемо скоординувати їх, допомогти розподілити, хто за що відповідає».