Дніпро 1325. ВПО стають видимими

Війна на Сході нашої країни триває вже 6 років, ще раніше було анексовано АР Крим, і мало хто зараз пригадує, як влітку та восени 2014 року близько 1,5 млн громадян України були вимушені покинути свої домівки та їхати шукати кращої долі в інші регіони нашої країни, шукати собі новий дім.

На початку цих подій внутрішньо переміщені особи (ВПО) сприймались як тимчасове явище, яке от-от має зникнути, і варто просто зачекати. Поступово всі почали звикати, внутрішні переселенці та переселенки наче розчинились в масі постійних мешканців громад, стали непомітними. Але вони не зникли. За даними місії ОБСЄ навесні 2020 року в Україні кількість внутрішньо переміщених осіб становить 1,4 млн осіб, серед яких 59%, 826 тис. - жінки.

В межах реалізації проєкту «Рівність заради безпеки» членкині Коаліції працювали з різними цільовими аудиторіями і з’ясували, що багато жінок зі спільноти внутрішньо переміщених осіб мають особливі «відносини» з війною.

 

Наталія Злигостєва, ВПО з АР Крим. «Шукати новий дім та відбудовувати своє життя заново було важко і не все вдавалось, але я не здавалась. Після того, як я налагодила своє життя, відчула потребу допомогти іншим. Я працюю з особами, які постраждали від конфлікту (ВПО, військовослужбовці та їх родини) як психологиня-волонтерка».

 

Дар’я Крапива, ВПО з м. Донецьк. «Моя історія війни почалась коли окупанти почали знищувати мій Донецьк. Я була загартована боротьбою. Після виїзду на підконтрольну уряду України територію я почала свою волонтерську діяльність. Потім доля поєднала мене з цією війною по-іншому - я вийшла заміж за військовослужбовця».

 

Тетяна Іваниця, ВПО з м. Амвросіївка Донецької області. «Я не звикла сидіти склавши руки. Тому, коли пройшов перший шок від вимушеного переїзду, розпочала активну громадську діяльність. Багато що вдалось тому тепер відчуваю сили спробувати свої сили на новому рівні – прийняла рішення балотуватись на наступних місцевих виборах восени цього року».

Всі ці жінки колись приїхали на Дніпропетровщину, тікаючи від жахіть війни. Хтось залишив свою домівку вночі з єдиною валізою і більше не повертався, хтось мав час на ухвалення зваженого рішення. Але всі вони не просто розпочали мирне життя в новому місці, кожна з них бере участь у розбудові та відновленні країни.

На жаль і досі дуже часто в нашому суспільстві можна почути негативні думки стосовно ВПО, особливо звинувачення у байдужості до долі країни або у пасивності та сподіванні на допомогу держави. Проте, завдяки діяльності Коаліції громадськість дізналась історії цих та багатьох інших жінок, які постраждали від війни, але не здались та стали рушійною силою подолання наслідків війни в Україні. Вони об’єднуються та підтримують одна одну та, як наслідок, все частіше з різних джерел можна почути про їх досягнення та про важливість участі жінок в процесах миробудування на різних рівнях: від волонтерства до ухвалення рішень в громадах, від допомоги конкретним особам у вирішенні їх індивідуальних проблем до надання пропозицій для тристоронньої контактної групи в Мінську.